— Мурчику! Мурчику, де ти? — гукала Ганнуся поміж високими соснами.
Ганнуся була маленька дівчинка з двома тоненькими кісками, а на кісках — червоні стрічки. Її руде котеня побігло за метеликом і загубилося десь у вечірньому лісі.
— Тільки б знайти, — прошепотіла Ганнуся. — Тільки б не заплакати.
Стежка привела її на галявину. А на галявині стояла хатинка на курячих ніжках. Ніжки тупцяли на місці: туп-туп, туп-туп. Хатинка поверталася то в один бік, то в другий, віконця дзеленчали, а двері рипіли: скрип-скрип, скрип-скрип.
На порозі сиділа Баба Яга — стара-престара, у хустці в горошок, і позіхала так, що аж очі мружились.
— Ох, лишенько, — бурчала вона. — Третю ніч ця хата крутиться і крутиться. Ані я не сплю, ані ліс не спить.
Серце в Ганнусі тьохкало, але вона не втекла. Підійшла ближче й привіталася:
— Доброго вечора, бабусю. Я шукаю своє котеня. Руде, з білою лапкою.
— Спить твоє котеня на моїй печі, — махнула рукою Баба Яга. — Тільки ж я тобі його не винесу. Хата не слухається, з ніжок не сходить. Кажу їй «стій» — а вона знай собі туп-туп.
Ганнуся подивилася на хатинку. Та тупцяла й тупцяла, як тупцяє той, кому давно пора спати, а він усе не вкладається.
— А може, вона й не вередує? — сказала дівчинка. — Може, їй просто не спиться. Мені теж не спиться, коли темно й тихо, і ніхто мені пісеньки не співає.
Баба Яга тільки рукою махнула. А Ганнуся нарвала м’якої трави й підклала попід курячі ніжки — щоб було тепло й лоскітно. Потім погладила рипучі двері долонею і заспівала стиха:
— Хатко-хатко, спи-засни,
ніжки в сіно опусти.
Туп-туп… туп… туп… Ніжки ступали все повільніше.
— Хатко-хатко, спи-засни,
ніжки в сіно опусти, — повторила Ганнуся ще тихіше.
Скрип… скр… І двері замовкли. Хатинка присіла, склала курячі ніжки під себе, як складає їх сонна курка, і засопіла димарем.
Баба Яга аж рота розкрила.
— Ти ба! — прошепотіла вона. — А я на неї і гукала, і мітлою по стіні стукала…
Вона навшпиньки зайшла в хату й винесла теплий рудий клубочок. Мурчик муркнув крізь сон і потерся носом об Ганнусину щоку.
— Тримай іще й оце, — Баба Яга поклала дівчинці в долоню світлячка в горіховій шкаралупці. — Посвітить тобі до самого дому.
Стежка була коротка. Світлячок блимав, Мурчик спав на руках, а за спиною тихо-тихо стояв ліс.
Удома мама вкрила Ганнусю ковдрою, а котеня згорнулося в неї під боком і поклало білу лапку їй на руку.
А в лісі, на галявині, спала хатинка на курячих ніжках. І Баба Яга спала на порозі, підклавши під щоку долоню, і чомусь усміхалася вві сні.