— Бе-е! Я ще не хочу спати! — сказала маленька овечка Кучерявка й сіла в теплому сіні.
Кучерявка була вся біла й кучерява, наче хтось накрутив на неї сто малесеньких хмаринок. Тільки одне вушко в неї було руде, як осінній листочок.
— Чому ж не хочеш? — запитала мама-вівця.
— Бо світ іще не спить, — відповіла Кучерявка. — Хіба можна засинати найпершою?
Мама подумала трішки й лягла поруч.
— Тоді слухай, — сказала вона. — Світ засинає тихенько. Його чути тільки з заплющеними очима.
Кучерявка поклала голівку на сіно й заплющила очі.
За кошарою у високій траві сюрчав коник: цвірк-цвірк, цвірк-цвірк. Він сюрчав усе тихіше й тихіше, а тоді зовсім замовк.
— Один уже спить, — прошепотіла Кучерявка. — А я ще ні.
Далі за ворітьми задзюрчав струмок: дзюр-дзюр, дзюр-дзюр. Він подзюрчав трішки і поплив собі далі зовсім нечутно.
— Два вже сплять, — полічила овечка. — А я ще ні.
Під віконцем ріс синій дзвіночок. Він склав пелюстки, як складають долоньки, і сховав усередині маленьку краплинку роси.
— Три, — сказала Кучерявка. — А я ще ні.
Біля порога позіхнув старий пес Кудлай: а-а-ах. Тричі обернувся на місці, вклався бубличком і поклав носа на лапи.
— Спи вже, мала, — муркнув він крізь дрімоту. — Я всіх полічив, усі вдома.
— Чотири, — усміхнулася Кучерявка.
Під стріхою завовтузилися ластівки. Пошепотілися між собою: шур-шур, шур-шур — і поховали дзьобики під крильця.
— П’ять, — позіхнула овечка.
Тоді мама присунулася ближче, і сіно зашурхотіло тепло-тепло. Мама заспівала колискову — зовсім тиху, щоб не збудити тих, хто вже заснув:
Спить у полі трава,
спить у річці вода,
спить у небі зоря,
спи, овечко, і ти.
— А місяць? — прошепотіла Кучерявка й трішки розплющила одне око. — Місяць же не спить.
— Місяць не спить, — сказала мама. — Місяць пасе всіх, хто заснув. Він до самого ранку нікуди не піде.
Кучерявка визирнула у віконце. Місяць і справді стояв над полем — круглий, жовтий, схожий на скибочку сиру. Він анітрохи нікуди не поспішав.
Мама заспівала ще раз, іще тихіше:
Спить у полі трава,
спить у річці вода…
— П’ять уже сплять, — прошепотіла Кучерявка. — А шоста… шоста…
І не долічила. Руде вушко здригнулося раз, здригнулося другий — і завмерло.
У сіні було тепло й пахло літом. Коник мовчав, струмок мовчав, дзвіночок беріг свою росинку. Кудлай сопів біля порога, ластівки грілися під стріхою.
А місяць стояв над полем і світив тихо-тихо — як і обіцяв, до самого ранку.
