— А ти прийдеш? — спитала Соломійка і міцніше стиснула мамину руку.
Соломійка була маленька дівчинка з двома хвостиками. На одному хвостику сиділа жовта резинка з бджілкою, і бджілка гойдалася, коли Соломійка йшла.
Сьогодні Соломійка вперше прийшла в садочок. У роздягальні пахло яблуками, а на її шафці була наліпка з грушкою.
— Прийду, — сказала мама. — Ось, тримай.
Мама поклала їй у кишеню маленький жовтий ґудзик, круглий, як сонечко.
— Це ґудзик-сонечко. Він тепленький, наче моя долоня. Він грітиме тобі кишеню, поки я не прийду.
Двері тихенько клацнули: клац. Соломійка сіла на килимок біля своєї шафки і сховала руку в кишеню. Ґудзик лежав у кишені й був теплий-теплий.
У групі було гучно. Дзень-дзелень — хтось розкладав ложки. Тук-тук-тук — падали кубики. Соломійка сиділа тихо й не рухалася.
Аж раптом за шафкою хтось засопів: сссоп, сссоп.
Соломійка зазирнула. Там, між шафкою і стіною, сидів хлопчик у смугастих шкарпетках і тримав червону машинку.
— Ти хто? — пошепки спитала Соломійка.
— Остапко, — сказав хлопчик. — Я тут посиджу до вечора.
— Я теж хотіла посидіти. Тільки тут вузько.
Соломійка дістала ґудзик і поклала його на долоню.
— Це ґудзик-сонечко. Потримай, він теплий. Мама сказала, що він грітиме кишеню, поки вона не прийде.
Остапко потримав ґудзик двома пальцями і повернув.
— Справді теплий, — сказав він. — А хочеш, побудуємо гараж? Тільки моя машинка не влазить під шафку.
Вони збудували гараж просто посеред килимка: чотири кубики стіни, один зверху дах. Червона машинка заїхала всередину — вжжж! — і зупинилася.
Тоді Остапко проклав дорогу з довгих кубиків, а Соломійка зробила на дорозі поворот. Машинка їхала, гуділа й повертала: вжжж — і наліво, вжжж — і направо.
Підійшла вихователька Оксана Петрівна, сіла поруч навпочіпки й дала їм ще цілу коробку кубиків.
— Гарний гараж, — сказала вона. — А хто в ньому живе?
— Червона машинка, — відповіла Соломійка. — Вона тут до вечора.
Потім була каша з родзинками. Потім Оксана Петрівна читала про горобчика, який загубив крихту. А потім настала тиха година.
Соломійка лягла в ліжечко біля вікна. Ґудзик лежав під подушкою і був теплий-теплий.
— Остапку, — прошепотіла вона. — Ти спиш?
— Ні, — прошепотів Остапко з сусіднього ліжечка. — Я слухаю, як надворі гудуть машини.
За вікном шелестів тополиний листочок, і в кімнаті було зовсім тихо.
А ввечері у дверях з’явилася мама. Соломійка побігла до неї через усю роздягальню, тримаючи ґудзик у кулачку.
— Дивись, який теплий! — сказала вона. — Я давала його Остапкові потримати.
Удома пахло гречаною кашею. Соломійка розповідала мамі про гараж, про горобчика і про смугасті шкарпетки. Поки розповідала, очі самі почали заплющуватися.
Ґудзик-сонечко лежав на столику біля ліжка й досі був теплий-теплий. У вікні світив ліхтар, десь далеко проїхала машина — вжжж… — і стало зовсім тихо.
Мама поправила ковдру, усміхнулася і причинила двері.
