На крижаному березі жило пінгвіненятко на ім'я Піп. Воно було пухнасте і дуже боялося холодної води. Усі інші пінгвіни пірнали з радістю, а Піп стояв на краю і тремтів.
— Вода така холодна! — шепотів Піп. — Вона щипає лапки!
Мама казала: «Пірнай, синочку, там цікаво». Але Піп ховався за крижину.
Одного дня сусідка, пані Квок, поклала своє яйце погрітися на сонечку. Яйце лежало біля самої ополонки. Раптом — бух! — яйце покотилося прямо до води.
— Ой-ой-ой! — закричала пані Квок. — Яйце тоне!
Усі завмерли: вода дуже холодна, ніхто не наважувався пірнати. А яйце вже опинилося в ополонці.
Піп подивився на яйце. Воно маленьке, беззахисне. І раптом Піп забув, що боїться. Він побіг, закрив очі — і стрибнув!
Вода обпекла крильця, але Піп працював лапками, як міг. Він пірнув глибоко, підхопив яйце дзьобом і виплив на поверхню.
— Молодець! — закричали всі.
Пані Квок схопила яйце й поцілувала Піпа в мокрий ніс. А Піп стояв, мокрий, але щасливий. Вода вже не здавалася такою холодною. Навіть приємно!
Піп подивився на ополонку, посміхнувся і тихо сказав:
— Я це зробив.
І більше нічого не боявся.