Жив у лісі маленький їжачок. Звали його Колючко.
Одного вечора Колючко ліг у своє м’яке ліжечко. Закрив очі. Поворухнув лапками.
Але не спалося.
Він підвівся і подивився у вікно. Там світила зірочка.
— Мамо, я не сплю, — пискнув Колючко.
Мама-їжачиха підійшла до нього.
— Закривай оченята, синку, — сказала вона.
Колючко знову ліг. Закрив очі. Поворухнув носиком.
Але не спалося.
Він підвівся і послухав. У лісі шелестіло листячко.
— Мамо, я все ще не сплю, — пискнув Колючко.
Мама погладила його по колючій спинці.
— Полежи тихенько, малий, — прошепотіла вона.
Колючко знову ліг. Закрив очі. Поворухнув вушками.
Але не спалося.
Він знову підвівся. Очі у нього були широко відкриті.
— Мамо, а чому я не засинаю? — запитав Колючко.
Мама усміхнулася. Вона присіла біля ліжечка.
— А може, тобі пісеньку? — запропонувала вона.
Колючко кивнув.
Мама почала тихо-тихо співати:
— Баю-бай, їжачок малий,
Баю-бай, закривай очі.
Зірки світять у темноті,
Місяць сяє в синій ночі.
Колючко слухав мамин голос. Він був теплий і ніжний.
Очі у їжачка стали важкими. Він позіхнув.
Мама співала далі:
— Баю-бай, спи, мій їжачок,
Баю-бай, сон до тебе йде.
Ліс засинає, спить дубок,
Все навкруг тихо спочиває.
Колючко прикрив очі. Лапки в нього розслабилися.
Мама співала все тихіше й тихіше.
Очі у Колючка зовсім закрилися. Він дихав рівно й спокійно.
Мама допіла пісеньку до кінця. Поцілувала синочка в носик.
Колючко солодко спав.
Мама тихенько вийшла з кімнати. Зірочка за вікном моргнула.
У лісовій хатинці запанувала тиша. Маленький їжачок спав і бачив добрі сни.