Жив-був маленький синій автобусик. Звали його Бусик.
Бусик їздив містом кожного дня. Він возив дітей до садочка. Він возив бабусю до крамниці. Він возив тата на роботу.
Бусик любив приїжджати вчасно. Він їхав ровненько, не квапився.
Одного ранку Бусик прокинувся рано. Сонечко ще спало. Місто було тихе.
— Бі-біп! — весело загудів Бусик.
Він поїхав забирати пасажирів. Перша зупинка — дівчинка Оленка. Вона їхала до садочка.
— Доброго ранку, Бусику! — посміхнулась Оленка.
— Бі-біп! — відповів Бусик.
Друга зупинка — бабуся Ганна. Вона несла велику сумку.
— Дякую, Бусику! Ти завжди приїжджаєш вчасно, — сказала бабуся.
Бусик поїхав далі. На дорозі було багато машин. Усі кудись поспішали.
Великий червоний автобус гукнув:
— Я їду швидко-швидко! Я найшвидший!
Він загудів і помчав уперед. Він об’їжджав інші машини. Він не зупинявся на зупинках.
Бусик їхав спокійно. Він не поспішав. Він зупинявся на кожній зупинці.
Червоний автобус поспішав так сильно, що проїхав повз зупинку. Люди махали руками, але він не зупинився.
— Ой-ой! — закричали пасажири.
А Бусик під’їхав до зупинки саме вчасно. Усі пасажири сіли в нього.
— Молодець, Бусику! — похвалили його люди.
Бусик возив людей цілий день. Діти встигли до садочка. Бабуся встигла до крамниці. Тато встиг на роботу.
Увечері Бусик повернувся додому. Він був втомлений, але щасливий.
Він став у гаражі. Місяць світив у віконце.
— Бі-біп, — тихенько прошепотів Бусик і заплющив фарі.
Зірочки моргали йому з неба. Місто засинало.
Бусик теж заснув.