У зеленій долині, де росли високі папороті, жив динозаврик на ім’я Топік. Він був найбільшим у всій долині. Коли Топік ходив, земля гупала під його лапами — топ-топ-топ!
Одного ранку Топік вийшов пограти. Побачив яскраві квіти і побіг до них — топ-топ-топ! А з квітів вилетіли маленькі метелики. Вони так злякалися, що сховалися далеко-далеко.
— Чому ви втікаєте? — здивувався Топік.
Потім він побачив струмочок. Захотів попити води і побіг швидко-швидко. Топ-топ-топ! З води вистрибнули маленькі жабенятка. Вони заплакали від переляку.
— Я ж тільки хотів попити, — засмутився Топік.
Він пішов далі і побачив кущ зі смачними ягодами. Потягнувся до них — і куща аж затріщав. З нього вискочила пташка з червоним чубчиком.
— Ой, моє гніздечко! — пропищала вона.
Топік сів на траву. Йому стало сумно. «Чому всі мене бояться? Я ж добрий», — думав він.
Раптом поруч щось пискнуло. Це було крихітне мишеня. Воно заплуталося у високій траві.
— Допоможи мені, будь ласка, — попросило мишеня тихенько.
Топік затримав подих. Він дуже обережно нахилився. Повільно-повільно звільнив мишеня своїм маленьким пазурцем.
— Дякую! — зраділо мишеня. — Ти такий обережний!
Топіку стало тепло на серці. Він тихенько підійшов до струмочка. Попив води. Жабенятка висунули носики і засміялися.
Потім він підійшов до куща з ягодами. Обережно взяв одну ягідку. Пташка з червоним чубчиком прилетіла і села йому на спину.
— Ти навчився ходити тихо! — затьохкала вона.
Метелики повернулися і закружляли навколо Топіка веселим хороводом.
Увечері динозаврик лежав на м’якій траві. Мишеня спало біля його великої лапи. Жабенятка тихо квакали коло струмочка. Пташка дрімала на гілці.
Долина засинала. Топік заплющив очі і усміхнувся.