У високому замку на пагорбі жила маленька принцеса Оленка. Вона любила розглядати корону своєї мами — золоту, з діамантами, що сяяли, мов зірки.
— Коли я виросту, матиму найяскравішу корону в усьому королівстві! — мріяла Оленка.
Одного ранку принцеса вийшла на подвір’я і побачила маленьку дівчинку біля воріт. Дівчинка плакала.
— Чому ти сумуєш? — запитала Оленка.
— Я загубила свою ляльку в лісі, — всхлипнула дівчинка. — Тепер мені нема з чим гратися.
Оленка подумала і віддала їй свою найулюбленішу ляльку в блакитній сукні.
Дівчинка усміхнулася і побігла додому.
Раптом над головою Оленки щось заіскрилось. Вона глянула у віконну шибку — на її волоссі з’явилась маленька сяюча зірочка, ніби справжня!
— Ой! — здивувалась принцеса.
Наступного дня Оленка допомогла старенькій пані донести кошик з яблуками. Тієї ж миті на її голівці з’явилась друга зірочка.
За тиждень принцеса накормила бездомного песика, полагодила зламану гойдалку для хлопчика, поділилась солодощами з подружками. І кожного разу над її головою спалахувала нова зірочка.
Через місяць мама подивилась на Оленку і ахнула:
— Доню, подивись у дзеркало!
Над головою принцеси сяяла корона з живих зірочок — вона світилась так ніжно, що всі навколо усміхались, коли бачили її.
— Це ж справжнє диво! — прошепотіла мама. — Така корона з’являється лише в тих, хто дарує радість іншим.
Оленка торкнулась своєї чарівної корони. Зірочки тепло пурхали під пальчиками.
Увечері принцеса сиділа біля вікна і дивилась на зоряне небо. Її корона тихо мерехтіла в темряві, наче казала: “Я тут, я з тобою”.
Оленка всміхнулась і поклала голову на подушку. Зірочки на короні засяяли ще ніжніше, наче колискова пісня.
І принцеса солодко заснула.