У глибокому лісі, під старою сосною, жив маленький гном Корінчик. Він носив коричневу шапочку з жолудя та зелений камзольчик. Щоранку Корінчик обходив свої галявини, поливав гриби росою з кленового листочка і співав їм тихі пісеньки.
Одного дня на його улюблену галявину прискакала білочка Руся. Вона побачила червоні мухоморчики, рудих опеньків і міцні боровички.
— Ой, скільки грибів! — вигукнула Руся. — Зараз я всі позбираю!
Вона почала складати гриби у свій кошик. Корінчик вийшов з-за пеньочка.
— Зачекай, Русю, — м’яко промовив він. — Ці гриби я доглядав усю весну і літо. Вони потрібні не лише тобі.
Білочка здивовано моргнула.
— А кому ще?
— Ходи, покажу, — усміхнувся гном.
Вони пішли стежкою між папоротями. Під ялинкою сиділа мишка з трьома маленькими мишенятами.
— Бачиш? — тихо сказав Корінчик. — Мишка Сіроманка теж збирає гриби на зиму. У неї троє малюків.
Трохи далі вони побачили їжачка, який ніс на голках сухе листя для нори.
— А їжачок Колючко теж любить гриби, — пояснив гном. — Він старенький, йому важко далеко ходити.
Руся замислилась. Вона глянула у свій повний кошик.
— Корінчику, а як правильно?
Гном присів на моховий камінчик.
— Я кожного дня доглядаю гриби для всіх лісових жителів. Беру собі трішки, решту залишаю іншим. Тоді всім вистачає.
Білочка кивнула. Вона дістала з кошика половину грибів і акуратно розклала їх назад на галявині.
— Ось ці для мишки, а оці для їжачка, — промовила вона.
Корінчик усміхнувся і погладив Русю по рудому хвостику.
Наступного ранку білочка прийшла на галявину знову. Мишка Сіроманка частувала її лісовими ягодами, а їжачок Колючко приніс соковитий білий гриб.
— Це тобі, Русю, — сказав їжачок. — Вчора ти залишила нам гриби, от і ми знайшли щось для тебе.
Білочка сіла на пеньок і щасливо гриз гриб. Корінчик стояв біля своєї сосни і тихенько насвистував. Ранкове сонечко пробивалося крізь гілки, а на галявині всім було добре і затишно.