У маленькому містечку жила-була дівчинка Сонечко. У неї випав перший молочний зубик. Мама сказала: "Поклади його під подушку. Вночі прилетить зубна феєчка і залишить тобі гостинець."
Сонечко поклала зубик під подушку, заплющила очі й заснула.
Тієї ночі зубна феєчка вперше вирушила в політ. Вона хвилювалася: "А що, як я щось забуду? А як дитина прокинеться?" Феєчка мала з собою маленький мішечок з монетками. Але коли вона підлетіла до ліжечка Сонечка, то побачила, що дівчинка стискає в руці зубик.
"Ой, — подумала феєчка, — як же я візьму зубик?" Вона обережно доторкнулася до ручки Сонечка. Дівчинка зітхнула уві сні, розтиснула долоньку, а зубик випав на подушку.
Феєчка підхопила зубик, але монетка випала з мішечка й покотилася під ліжко. "Тепер у мене немає монетки! Що ж робити?" — засмутилася вона. Але потім усміхнулася: "Я можу залишити замість монетки маленьке диво!"
Феєчка поклала під подушку те, що завжди носила з собою: маленьку зірочку з прозорого кришталю. Вона тихенько простягла руку й поклала зірочку на м'яку подушку. "Нехай це диво принесе тобі радість уранці", — прошепотіла феєчка й полетіла додому.
Уранці Сонечко прокинулася й одразу зазирнула під подушку. Замість монетки там лежала прозора зірочка, яка виблискувала на сонці. Дівчинка радісно засміялася й побігла до мами.
"Мамо, дивись! Феєчка залишила мені зірочку!"
Мама обійняла Сонечко й сказала: "Це справжнє диво. Бережи його."
Сонечко поставила зірочку на віконце, і вона світилася цілий день. А зубна феєчка з того часу завжди возила з собою не лише монетки, а й маленькі дива.