У дитячій кімнаті жила маленька червона машинка. Звали її Бімка.
Кожного дня Бімка дивилася у вікно. За вікном було велике місто. Їздили великі автобуси. Проїжджали зелені тролейбуси. Мчали швидкі таксі.
— Ох, як я хочу об’їхати все місто! — мріяла Бімка.
Але вона була маленькою іграшковою машинкою. Вона могла їздити лише по кімнаті.
Одного ранку хлопчик Максим узяв Бімку на прогулянку. Посадив її у свій рюкзачок. І вони пішли.
Бімка виглядала з рюкзака. Вона бачила парк з великими деревами. Бачила майдан з фонтаном. Бачила магазин з яскравою вивіскою.
— Ура! Я їду містом! — раділа Бімка.
Максим дістав машинку біля пісочниці. Бімка покаталася по піску. Потім Максим поніс її до лавки, де бабуся розповідала казку. Бімка слухала.
Після цього вони зайшли до булочної. Пахло свіжим хлібом. Бімка бачила високі стелі і великі вітрини.
Вони пройшли повз бібліотеку. Повз лікарню. Повз дитячий садочок.
— Скільки всього! — думала Бімка. — Місто таке велике!
Увечері Максим приніс Бімку додому. Поставив її на поличку біля вікна.
Бімка дивилася на вулицю. Вона побачила той самий майдан. Той самий магазин. Той самий парк.
— Я була там! — пошепки сказала Бімка іншим іграшкам. — Я об’їхала місто!
Тепер вона знала, що за вікном. Знала, де парк. Де фонтан. Де булочна з запашним хлібом.
Максим поклав голову на подушку. Бімка стояла на поличці і тихо усміхалася.
Місто засинало. Вогники запалювалися один за одним. А маленька червона машинка Бімка була щасливою.
Вона закрила свої фари-очі. І заснула теж.