На узліссі, біля великого поля, жив маленький синій тракторчик на ім’я Тимко. Він стояв у сарайчику і дивився крізь віконце на золоту пшеницю.
Кожного ранку фермер Олексій виходив у поле і казав:
— Ох, врожай великий цього року! Треба швидко збирати, поки дощі не почалися.
Тимко так хотів допомогти! Але він був маленький, а комбайни — великі й сильні. Фермер завжди брав великі машини на поле.
Одного ранку Тимко почув голоси:
— Комбайн зламався! Що ж робити?
Тимко виїхав із сарайчику. Його синя фарба блищала на сонці.
— Дррум-дррум! Я допоможу! — загув він своїм мотором.
Фермер Олексій засміявся:
— Ти ж малий, Тимку. Тобі важко буде.
Але Тимко поїхав у поле. Він тягнув візок за візком золотого зерна. Маленькими колесами, але без зупинки. Коли сонце піднялося високо, Тимко вже зробив п’ять рейсів.
До обіду дві сусідські дівчинки, Оленка й Катруся, прибігли до поля:
— Дивись, тракторчик працює! Давай допоможемо!
Вони збирали колоски, що випали з візка, і складали їх акуратно. Потім прийшов дідусь Іван з лопатою, а бабуся Ганна принесла грабельки.
До вечора все поле було зібране. Зерно лежало в коморі — золота гірка до самої стелі.
Фермер Олексій погладив Тимка по теплому капоту:
— Ти розпочав, Тимку, і всі побачили, що треба допомагати.
Тієї ночі Тимко стояв у сарайчику. Його мотор тихо остигав. За вікном світив місяць, а в коморі пахло свіжим хлібом — бабуся Ганна вже встигла спекти першу паляницю з нового зерна.
Тимко заплющив фари і заснув. Йому снилося поле — тепер вже порожнє, готове до зимового сну. А в сарайчику було тепло й затишно.