Жила-була маленька мишка Маруся. Вона мала затишну норку під старою грушею і невеличку комору для запасів.
Одного дня Маруся зазирнула в комору і злякалася. Полички були порожні! А зима вже наближалася.
— Ой лишенько! — пискнула Маруся. — Треба швидко наповнити комору!
Вона взяла кошик і побігла в поле. Там росли соняшники. Маруся набрала повний кошик насіння і потягла додому. Кошик був такий важкий!
— Маrusю, чекай! — почулося ззаду.
Це біг їжачок Тарасик.
— Дозволь допомогти! — сказав він.
Разом вони швидко донесли кошик до Марусиної комори.
— А я знаю, де ростуть жолуді! — запропонував Тарасик.
Вони пішли в ліс. Під дубом зібрали цілу купу жолудів. Поки несли додому, їх наздогнала білочка Оленка.
— Я теж хочу допомогти! — заверещала вона.
Білочка показала їм горіхову галявину. Там було стільки лісових горіхів!
Утрьох вони наносили в комору горіхів, жолудів і соняшникового насіння.
— Треба ще сушених ягід, — сказала Маруся.
Оленка знала місце, де росла калина. Тарасик пам’ятав кущ шипшини. А Маруся згадала про глід біля струмка.
Друзі бігали то сюди, то туди. Носили ягоди, складали на полички. Співали пісеньки. Сміялися.
До вечора комора Марусі була повна! Насіння лежало в одному куточку. Горіхи — в іншому. Ягоди — на верхніх поличках.
Маруся запросила друзів на чай з медом.
— Дякую вам! — сказала вона. — Одній мені б ніколи не впоратися.
— А мені було весело! — засміявся Тарасик.
— І мені теж! — підтримала Оленка.
Коли друзі пішли додому, Маруся ще раз зазирнула в комору. Полички були повні. Пахло горіхами і ягодами.
Мишка посміхнулася, згорнулася калачиком у своєму ліжечку і заплющила очі. Їй снилося, як вони всі разом сміялися серед соняшників.
А за вікном тихо падав перший сніжок.