Жила-була маленька бджілка. Звали її Зірочка.
Одного ранку Зірочка прокинулася рано. Сонечко вже світило у віконце. Було дуже тепло.
— Полечу збирати мед! — сказала Зірочка.
Вона вилетіла з вулика. Летіла над садом. Бачила червоні яблуні. Бачила жовті соняхи.
Сонце пекло все сильніше. Зірочка прилетіла до першої квітки.
— Дзижь-дзижь! — співала вона.
Зібрала трошки нектару. Полетіла далі.
А сонце пекло ще більше! Зірочці стало жарко. Крильця втомилися.
— Ой, як спекотно, — прошепотіла бджілка.
Вона побачила великий листок лопуха. Під ним була тінь.
Зірочка сіла під листочок. Там було прохолодно. Подув легенький вітерець.
— Як добре! — зраділа Зірочка.
Вона трошки відпочила. Попила роси з листочка.
Потім знову полетіла до квітів. Тепер летіла повільно. Не поспішала.
Збирала мед з однієї квітки. Потім відпочивала під листочком.
Знову летіла до іншої квітки. І знову відпочивала у тінечку.
Так Зірочка працювала весь день. Збирала трішечки, відпочивала трішечки.
До вечора вона зібрала повні кошички меду!
Сонечко сховалося за хмаринку. Стало прохолодніше.
Зірочка полетіла додому. У вуличку.
Мама-бджілка зустріла її біля входу.
— Молодець, доню! — похвалила мама. — Стільки меду принесла!
Зірочка усміхнулася. Вона не розповідала, як саме збирала мед. Просто відчувала, що зробила правильно.
Ввечері всі бджілки сиділи разом. Їли свіжий мед. Він був дуже смачний і пахучий.
Зірочка лягла спати на м’якому віску. Крильця вже не боліли. Вона була втомлена, але щаслива.
За віконцем співали цвіркуни. Місяць заглядав у вуличок.
Зірочка заплющила оченята і солодко заснула.