— Одна крапля — одна травинка, — тихенько лічила фея Росинка. — Одна крапля — одна травинка.
Росинка була маленька, як лісова шишечка, у платтячку з павутинки. Крильця в неї шурхотіли, наче два листочки м’яти, а в руках вона несла глечик із місячною росою.
Щовечора, коли сонце ховалося за грушею, Росинка обходила луку й вішала на кожну травинку по краплі. Кап — і заснув конюшиновий листочок. Кап — і заснула кульбабка. Кап — і засопів старий лопух аж біля стежки.
Аж раптом фея почула, як хтось шепоче зовсім поруч:
— Не закривайся… ну будь ласка, не закривайся…
На широкому листку сидів жучок Ґудзик. Спинка в нього була кругла й блискуча, точнісінько як ґудзик від пальта, а вусики тремтіли.
— Ґудзику, чому ти не спиш? — запитала Росинка.
— Я сплю в кульбабці, — сказав жучок. — Вона жовта і світиться зсередини, наче ліхтарик. А сьогодні склала пелюстки раніше за всіх. І тепер довкола темно-темно.
Росинка зазирнула вниз. Кульбабка й справді стулилася в тугий зелений кулачок.
— Шур-шур, — спробувала фея розхилити пелюстки крильцем.
Кульбабка не піддалася.
— От бачиш, — зітхнув Ґудзик і сховав вусики. — Доведеться сидіти так до самого ранку.
Росинка сіла поруч і подивилася вгору. Над лукою саме викотився місяць — великий, жовтий і теплий.
— Ґудзику, — сказала вона, — а потримай-но листок рівненько.
Фея нахилила глечик. Усередині дзенькнуло — дзінь! — і на дно скотилася остання крапля. Та сама, найбільша. Її Росинка щовечора лишала собі: у тій краплі жила фейчина колискова.
Росинка подумала одну коротеньку хвильку. А тоді піднялася на крильцях до павутинки, що висіла між двома стеблинками, і обережно почепила краплю просто над Ґудзиком.
Крапля гойднулася і спіймала місяць.
Над жучком засвітився маленький круглий ліхтарик — жовтий, теплий, точнісінько як його кульбабка.
— Ой, — сказав Ґудзик. — Ой, який.
— Спи, — усміхнулася Росинка. — Я посиджу поруч.
Жучок підібгав лапки, поклав голову на листок і засопів: пф-пф, пф-пф. Ліхтарик тихенько гойдався над ним: туди-сюди, туди-сюди.
Луки вже спали всі до одної травинки. Росинка поставила порожній глечик під бузиновим кущем і вмостилася в чашечці конюшини. Без своєї краплі колискової не було, і фея просто слухала, як десь у високій траві цвірчить цвіркун: цвірк-цвірк… цвірк…
А потім щось торкнулося її крильця. Кап.
Це висока травинка нахилилася й віддала Росинці свою росу. За нею друга. За нею третя.
Кап-кап-кап — і на крильцях у феї заблищала ціла жменька маленьких вогників.
Росинка заснула, не долічивши й до трьох.
Над лукою тихо світився жучків ліхтарик. Місяць подивився на нього, підсунувся ближче до хмарки — і теж заплющив око.
