Маленький піратик Марко жив на кораблі з червоним вітрилом. Усе життя він мріяв знайти справжній скарб — повну скриню золотих монет!
Одного ранку Марко помітив у воді щось блискуче. Він схопив підзорну трубу і побачив на дні моря старовинну скриню.
— Ура! Скарб! — вигукнув хлопчик і стрибнув у хвилі.
Марко пірнув глибоко-глибоко. Скриня лежала серед барвистих коралів. Але біля неї сидів маленький дельфін з червоною стрічкою на плавці. Він тремтів і тихо плакав.
— Що сталося? — запитав Марко.
— Стрічка заплуталася в кораблі, — пролунало крізь сльози. — Я потягнув, і вона впала сюди разом зі скринею. А тепер я не можу її дістати…
Марко подивився на скриню, потім на дельфіна. Стрічка справді застрягла під важким залізом.
— Допоможу! — сказав піратик.
Він відсунув важку скриню вбік. Дельфін підхопив стрічку і радісно закрутився у воді.
— Дякую! Я Тіша. А ти?
— Марко. Я піратик.
— Справжній? Класно! — засяяв Тіша. — Хочеш, покажу тобі печеру з морськими зірками? Вони світяться вночі!
Марко глянув на скриню. Він так довго шукав скарб… Але очі дельфіна сяяли від щастя.
— Ходімо! — усміхнувся хлопчик.
Тіша провів Марка до чарівної печери. Там на стінах мерехтіли сотні зірок, наче справжнє небо під водою. Вони плавали разом, гралися в хованки серед коралів, а дельфін розповідав кумедні історії про морських коників.
Коли Марко виплив на поверхню, сонце вже сідало.
— Приходь завтра! — гукнув Тіша з хвиль.
— Обов’язково! — пообіцяв піратик.
На палубі корабля Марко дивився на зірки. Скриню він так і не відкрив. Вона досі лежала на морському дні. Може, там було золото, а може — порожнеча.
Але хлопчик усміхався. Завтра Тіша чекатиме на нього біля коралів. Вони підуть шукати загублену корону морського царя або будуть дурнювати серед риб-метеликів.
Марко закрив очі й заснув під тихий шелест хвиль. Червоне вітрило колихалося на вітрі, а місяць освітлював спокійне море.