Жила в лісі лисичка Руда. Вона любила хитрувати — то у їжачка яблуко візьме, то білці скаже, що дощ іде, щоб сховати горіхи.
Одного ранку Руда знайшла біля дубка маленький мішечок. У ньому лежали горішки — цілих десять штук!
— Ого! — зраділа лисичка. — Тепер я буду горішки їсти!
Вона вже хотіла побігти додому, та почула:
— Де ж мій мішечок? Де?
З-за куща виглянула мишка Сіра. Вона шукала щось у траві й плакала.
— Я збирала горішки для своїх маленьких мишенят, — сопіла Сіра. — А тепер усе загубила!
Руда сховала мішечок за спину.
— Не бачила я нічого, — сказала вона й пішла геть.
Вдома лисичка дістала мішечок. Взяла один горішок. Понюхала. Хотіла з’їсти, та згадала, як плакала мишка.
— Ех, — зітхнула Руда. — Але ж горішки мої!
Вона взяла другий горішок. І третій. Та їсти не хотілося. Чомусь було сумно.
Лисичка дивилася на мішечок і думала про маленьких мишенят, які чекають на маму.
— Ну добре! — нарешті сказала Руда.
Вона схопила мішечок і побігла шукати Сіру.
Мишка сиділа під кущем і витирала сльози лапкою.
— Сіро! — гукнула лисичка. — Це твій мішечок? Я знайшла його в траві!
Мишка аж підстрибнула.
— Мій! Мій мішечок! Дякую тобі, Рудо!
Вона так зраділа, що обійняла лисичку.
— Ходімо до мене, — запросила Сіра. — Мої мишенята будуть раді познайомитися з тобою!
Вони пішли разом. Маленькі мишенята пищали й радісно тупотіли. Мама Сіра пригостила Руду смачним медом і ягодами.
Лисичка їла й усміхалася. На душі було так тепло й затишно, як ніколи раніше.
Коли стемніло, Руда йшла додому під зірками. Вона насвистувала веселу пісеньку.
Удома лисичка лягла на м’яке ліжечко й закрила очі. Їй наснилося, як вона й мишка Сіра збирають разом квіти на галявині, а мишенята граються поруч.
Руда усміхнулася крізь сон і солодко засопіла.