Жили собі кольори веселки. Сім братів-сестер: Червоний, Оранжевий, Жовтий, Зелений, Блакитний, Синій та Фіолетовий. Кожен вважав себе найголовнішим.
Одного разу вони зібралися на хмарці й почали сперечатися.
— Я найважливіший! — сказав Червоний. — Я сонечко і ягідки. Без мене сумно!
— А я — тепло й радість! — вигукнув Оранжевий. — Я апельсин і захід сонця!
— Я світло й сміх! — підстрибнув Жовтий. — Я кульбабки й соняхи!
— Я життя! — промовив Зелений. — Дерева й трава — це я!
— Я небо й вода! — ніжно сказав Блакитний. — Без мене не буде річки!
— Я глибоке море! — гордо мовив Синій. — Я ніч і спокій!
— А я мрії та чарівництво! — загадково прошепотів Фіолетовий. — Я фіалки й вечір!
Сперечалися вони, сперечалися — аж дощик почався. Всі кольори сховалися під хмарку. Дощ лив і лив, а потім виглянуло сонечко.
— Дивіться! — закричав Жовтий.
На небі з'явилася веселка. Але якась дивна — тільки жовта. Люди внизу зітхнули:
— Ой, яка бліда веселка! Їй чогось не вистачає.
— Спробуймо всі разом? — запропонував Зелений.
Кольори взялися за руки й вийшли на небо. Червоний, Оранжевий, Жовтий, Зелений, Блакитний, Синій, Фіолетовий — усі разом!
І сталося диво. Веселка засяяла яскраво-преяскраво. У небі заграли всі барви: червона дуга, за нею оранжева, жовта, зелена, блакитна, синя й фіолетова. Люди внизу радісно загукали:
— Яка краса!
Кольори подивилися один на одного й усміхнулися.
— Як гарно, коли ми всі разом! — сказав Червоний.
І вони більше ніколи не сварилися. Просто світили всією веселкою.
А сонечко підморгнуло їм і сховалося за хмарку. На небі залишилася тиха, щаслива веселка.