Жив собі равлик на ім'я Ромчик. Він ніколи нікуди не поспішав.
Інші комахи бігли: «Швидше! Швидше!» А Ромчик повз повільно і дивився на всі боки.
Одного разу він побачив маленького жучка. Жучок сидів на листочку і плакав.
— Чому ти плачеш? — запитав Ромчик.
— Я загубився! — схлипнув жучок. — Я хочу додому, але не знаю дороги.
— Не хвилюйся, — сказав Ромчик. — Я допоможу тобі.
Ромчик поповз, а жучок пішов за ним.
Вони повзли повільно. Ромчик помічав усе: ось мурашка несе голку, ось метелик сів на квітку, ось сонечко засвітило.
Раптом Ромчик побачив під камінчиком знайому стежку.
— Ось тут була твоя домівка, — сказав він.
Жучок зрадів: — Так! Я впізнаю! Дякую, Ромчику!
Жучок побіг додому, а Ромчик посміхнувся і поповз далі.
Він не поспішав. Він бачив усе: як листя шелестить, як сонце сідає, як зірки вмикаються.
І Ромчик знав: іноді, щоб допомогти, треба просто бути не квапливим.