Жили собі в лісі Лисичка-сестричка і Вовк-панібрат. Лисичка була рудесенька, з білим кінчиком на пухнастому хвості, а Вовк — сірий, з кошлатою шерстю та великими лапами.
Одного зимового ранку Лисичка пробігала повз замерзлу річку і побачила, що рибалки залишили на березі відро з рибою. Вона швиденько схопила кілька рибин і сховала їх під кущем.
А далі йде Вовк, голодний, засмучений.
— Сестричко, звідки в тебе риба? — питає.
Лисичка хитро примружилась:
— Та я сама наловила! Хвостом у ополонці.
— А як? — дивується Вовк.
— Дуже просто, — каже Лисичка. — Знайди ополонку в льоду, опусти туди хвіст і сиди тихенько. Риба сама причепиться.
Вовк зрадів, побіг до річки, знайшов ополонку і опустив туди свого довгого хвоста. Сидить, чекає. А мороз усе міцніший, вода навколо хвоста почала підмерзати.
Лисичка спостерігала здалеку, але раптом їй стало соромно. Вона згадала, як Вовк одного разу поділився з нею останнім шматком м’яса, коли вона захворіла минулої зими.
— Ой, що ж я наробила! — сказала Лисичка сама до себе.
Вона швидко побігла до Вовка.
— Панібрате, витягай хвіст! — крикнула вона. — Я пожартувала, вибач мені! Так рибу не ловлять!
Вовк ще встиг вирватись, поки лід не схопив хвіст міцно. Відскочив він, струснувся — хвіст цілісінький, тільки мокрий та холодний.
— Ти ж мене обдурила, — засмутився Вовк.
— Вибач, — тихо сказала Лисичка. — Я не подумала. Ходімо, я покажу тобі, де рибалки залишають рибу. Поділимось порівну.
Вовк трохи подумав. Йому було прикро, але він бачив, що Лисичка справді шкодує.
— Добре, — сказав він. — Тільки більше не хитруй.
Пішли вони разом. Лисичка дістала з-під куща рибу і віддала Вовкові більшу частину.
— Це тобі, бо ти добріший за мене, — сказала вона.
Вовк посміхнувся. Вони сіли разом під старою сосною і почали їсти. Сніг тихо падав навколо, а в лісі стояла тиша.
Відтоді Лисичка намагалася менше хитрувати. А коли їй хотілося когось обдурити, вона згадувала, як Вовк їй довірився, і як добре стало на душі, коли вона зробила правильно.
Так вони й жили — Лисичка-сестричка, яка вчилася бути чесною, і Вовк-панібрат, який умів прощати.