У спекотній Африці жив маленький слоненя на ім'я Бо. У Бо були великі-превеликі вуха. Вони звисали аж до самих колін.
Інші звірята мали маленькі вуха. А в Бо — величезні. Бо соромився. Він ховав вуха за великим листям. Він притискав їх до голови, коли хтось дивився.
"Чому в мене такі великі вуха?", — зітхав Бо.
Одного дня сонечко пекло нещадно. Спека стояла така, що навіть мавпи сховалися в тіні. Пташки не співали. Звірята лежали без сил.
Бо побачив, як зайченя Петрик важко дихає. Білочка стрибала до води, але ставок пересох. Усі страждали від спеки.
Раптом Бо відчув легкий вітерець. Він обмахував себе вухами. "Ой! — здивувався Бо. — Мої вуха створюють вітер!"
Бо підійшов до зайченяти і обмахнув його. Петрик одразу полегшено зітхнув.
"Дякую, Бо! Так прохолодно!", — сказав зайчик.
Бо обмахнув білочку, потім мавпочку. Усі звірята зібралися навколо Бо. Він махав своїми великими вухами, і вітер розносив прохолоду.
Спека вщухала, а звірята раділи. Вони бігали, стрибали і дякували Бо.
Бо більше не соромився своїх вух. Він пильно махав ними, і всі були щасливі.
Увечері, коли сонечко сіло, Бо ліг під баобабом. Його великі вуха лежали на землі, але він більше не ховав їх. Поруч спали зайченя, білочка і мавпочка. Було тихо і прохолодно.