Високо-високо на небі жила маленька зірочка. Звали її Сяйка.
Сяйка була зовсім крихітна. Вона світила тихо-тихо. Моргала ніжно.
— Миготи-миготи, — співала Сяйка.
Одного вечора Сяйка глянула вниз. У вікні побачила маленьку дівчинку. Дівчинка не спала. Вона плакала.
— Чому ти плачеш? — прошепотіла Сяйка.
Дівчинка не чула. Але Сяйка вирішила допомогти.
Вона заспівала свою найтихішу пісеньку:
— Миготи-миготи, очка закривай.
Миготи-миготи, швидше засинай.
Сяйка блимала повільно. Раз — і засвітилась. Два — і згасла. Раз — і знову світло. Два — і темно.
Дівчинка глянула у вікно. Побачила зірочку. Усміхнулась.
— Миготи-миготи, — тихо співала Сяйка.
Дівчинка перестала плакати. Вона дивилась на зірочку. Сяйка блимала для неї — тихо, ніжно, спокійно.
Очка у дівчинки стали важкими. Вона позіхнула. Обійняла свого ведмедика.
Сяйка співала далі:
— Миготи-миготи, ось уже твій сон.
Миготи-миготи, чуєш тихий дзвін?
Дівчинка заплющила очі. Дихала спокійно. Заснула.
Сяйка усміхнулась. Їй було радісно.
Вона поглянула навколо. У сусідньому будинку ще одне вікно світилось. Там хлопчик не міг заснути.
Сяйка полетіла до того вікна. Заспівала свою пісеньку:
— Миготи-миготи, очка закривай.
Хлопчик побачив зірочку. Заспокоївся. Заснув.
Тоді Сяйка побачила третє вікно. І четверте. Скрізь діти не спали.
Вона літала від вікна до вікна. Співала тиху пісеньку. Блимала ніжно.
Один за одним діти заплющували очі. Усміхались уві сні. Їм снились гарні сни.
Коли всі діти заснули, Сяйка повернулась на своє місце на небі.
Вона теж була втомлена. Блимала вже зовсім тихо. Повільно.
— Миготи-миготи, — прошепотіла Сяйка.
І сама заплющила очі.
На небі стало зовсім тихо. Тільки місяць усміхався. Він бачив, як маленька зірочка допомагала дітям.
Сяйка спала. А діткам снились гарні сни про добру зірочку, що співає тиху пісеньку.
Миготи-миготи. Спокійної ночі.