На березі теплого ставка жила маленька черепашка Тіна. Вона мала зелений панцир і малесенькі лапки.
Одного ранку Тіна побачила на воді дивну річ. Це був білий пелюсток від квітки. Він пливав і блищав на сонечку.
— Який гарний! — сказала Тіна.
Пелюсток попливав далі. Тіна пішла за ним повільно-повільно. Топ-топ-топ.
Раптом налетів вітер. Пелюсток полетів високо в небо. Тіна задерла голівку і дивилася.
— Куди ж він полетів? — засмутилася черепашка.
Поруч сиділа стара жаба.
— Не сумуй, — квакнула вона. — Вночі на ставку з’являється зоряна квіточка. Вона ще красивіша. Треба тільки почекати.
— А коли буде ніч? — запитала Тіна.
— Скоро, — відповіла жаба.
Тіна сіла на камінчик біля води. Вона чекала. Сонечко світило. Метелики літали. Але зоряної квіточки не було.
Тіна не побігла грати. Вона просто сиділа і дивилася на воду.
Сонечко сховалося за дерева. Небо стало рожевим, потім синім. На небі з’явилася перша зірочка.
Тіна сиділа тихо-тихо.
І раптом… На темній воді з’явилося щось чарівне. Це були місячні доріжки! Вони блищали і танцювали на хвильках, як справжні квіточки зі світла.
— Ах! — прошепотіла Тіна.
Вона дивилася і усміхалася. Зоряна квіточка була ще красивішою, ніж білий пелюсток. Вона мерехтіла і мінялася, і здавалося, що на ставку розцвіла ціла галявина зі світла.
Жаба тихенько квакнула:
— Бачиш?
Тіна кивнула. Їй було так добре і спокійно.
Вона дивилася на зоряну квіточку, поки очі не стали важкими. Потім Тіна сховала голівку під панцир і заснула прямо на теплому камінчику.
А зоряна квіточка все світилася на воді, тиха і прекрасна.