Жили собі Зайченя Ласунчик та Їжачок Колючка. Вони були найкращими друзями.
Якось вони знайшли під дубом одне велике червоне яблуко. Таке гарне та запашне!
— Це моє! Я перший побачив! — закричав Ласунчик.
— Ні, моє! Я перший доторкнувся! — закричав Колючка.
Вони сварилися, тупали лапками, навіть трохи штовхалися. Яблуко покотилося і впало в річку.
Звірята засмутилися. Сіли на березі і заплакали.
Раптом прилетіла Мудра Сова.
— Не плачте, малята. Ви можете виростити багато яблук. Усередині яблука є зернятка.
Ласунчик і Колючка знайшли зернятко. Вони викопали ямку, поклали туди зернятко, полили водою.
Минув день, два, тиждень. Із землі з'явився маленький паросток.
Звірята доглядали його — поливали, оберігали від вітру. Паросток pic, pic, і став деревцем.
Одного ранку дерево вкрилося білими квітами, а потім — червоними яблуками!
Ласунчик і Колючка зірвали два яблука. Одно — собі, друге — одне одному. Вони посміхнулися і з'їли їх разом.
А на дереві залишилося ще багато яблук — для всіх лісових друзів.
Тепер, коли хтось знаходив одне яблуко, вони згадували зернятко і казали: «Давай посадимо разом!»