У маленькій нірці під старим дубом жив хом’ячок Тимко. Він любив збирати жолуді, гратися у хованки та будувати човники з кори.
Одного ранку Тимко покликав свого друга — зайченя Вухатка.
— Дивись, який човник я зробив! — гордо показав Тимко. — Пливе, як справжній!
Вони пустили човник у струмочок. Він пливав і гойдався на хвилях.
— Дай мені покермувати! — попросив Вухатко.
— Тільки обережно, — застеріг Тимко.
Вухатко взяв човник, але раптом спіткнувся об камінець. Човник упав і зламався навпіл.
— Ти зламав мій човник! — закричав Тимко. — Я цілий день його робив!
— Вибач, я не спеціально… — прошепотів Вухатко.
Але Тимко відвернувся і побіг додому. Він сидів у нірці й сердився. Навіть смачний горішок не радував.
Увечері Тимко вийшов надвір. Біля струмочка сидів Вухатко. Він тримав у лапках щось дерев’яне.
— Що ти робиш? — здивувався Тимко.
— Я зробив тобі новий човник, — тихо сказав Вухатко. — Цілий день намагався. Бачиш, я приклеїв листочок — це вітрило.
Тимко подивився на човник. Він був трохи кривенький, але з гарним зеленим вітрилом.
— А ще я приніс тобі малину, — додав Вухатко. — Твою улюблену.
Тимко відчув, як серденько в нього потеплішало. Він згадав, як вони з Вухатком разом збирали жолуді минулого тижня. Як сміялися, коли впали в калюжу. Як Вухатко поділився з ним медом, коли Тимко застудився.
— Ти справді старався, — сказав Тимко. — Човник гарненький.
— То ти не сердишся? — обережно запитав Вухатко.
Тимко обійняв друга.
— Ні. Я теж не хотів кричати. Пробач.
Вони разом пустили новий човник у воду. Він поплив, а зелене вітрило тріпотіло на вітрі.
— Знаєш, — сказав Тимко, — цей човник навіть кращий. Бо ми його разом запустили.
Вони сиділи на березі, поки сонечко не сховалося за дерева. Потім Тимко пішов до своєї нірки, а Вухатко — до своєї.
Тимко ліг спати на м’якій траві. За вікном шуміли листочки. Хом’ячок усміхнувся і заплющив очі.