У теплому саду біля ставка жила маленька черепашка на ім’я Тіна. Вона любила ходити стежками між квітами й дивитися на метеликів.
Одного ранку білочка Руда стрибнула на гілку й закричала:
— Сьогодні велика гонка! Хто першим дійде до старого дуба, отримає медаль!
Тіна зітхнула. Вона думала, що занадто повільна для гонок. Але їй дуже хотілося побачити старий дуб — там росли чудові гриби.
— Ходитиму просто так, для себе, — вирішила черепашка.
На старті зібралися білочка Руда, заєць Скакунець і їжачок Колючко. Усі були швидкі й веселі.
— Раз, два, три — біжіть! — крикнула сорока.
Білочка помчала по гілках. Заєць стрибнув у високу траву. Їжачок покотився кулькою вперед. А Тіна просто пішла стежкою, повільно й рівно.
Незабаром білочка побачила горіхи на землі.
— Ой, такі гарні! Збираю швидко — і далі!
Вона збирала, збирала — й загубила стежку.
Заєць скакав так швидко, що не помітив розвилки. Побіг не туди, у густий чагарник. Довго вибирався звідти.
Їжачок котився весело, але скотився прямо в м’яку калюжу. Довелося вилазити, відмиватися, сохнути.
А Тіна йшла собі стежкою. Вона не поспішала. Розглядала ромашки. Зупинялася попити води. Йшла далі, крок за кроком.
Стежка вела точно до старого дуба. Тіна не збивалася з шляху. Не забувала, куди йде. Просто йшла.
І раптом — ось він, старий дуб! Великий, розлогий, з грибами біля коріння.
Тіна підійшла до дерева й усмілася. Ніколи ще вона не бачила такого чудового дуба.
За хвилину прибігла білочка, вся в листячку. Потім вискочив заєць, з колючками на вухах. Останнім дочовгав їжачок, ще мокрий.
— Як це ти? — здивувалася білочка.
Сорока прилетіла й повісила Тіні на шию маленьку медаль із жолудя.
— Ти прийшла першою!
Тіна посміхнулася. Медаль була тепла від сонця. Гриби під дубом — справді чудові.
Вона лягла в холодочку й заплющила очі. Було так спокійно й добре.
Білочка, заєць і їжачок сіли поруч. Вони теж відпочивали після своєї довгої дороги.
Вітерець шелестів листям. День був тихий і світлий.